17 Jul, 2012

Релігійні місця Туреччини

Зараз поїздкою до Туреччини вже нікого не здивуєш: люди активно, сотнями тисяч, відвідують «турецький берег». Щоб погрітися на сонечку, покупатися в теплому південному морі.

І лише далеко не всі відвідують пам’ятки країни, пам’ятники давно минулої епохи, православні святині. Так, не дивуйтеся: на території мусульманської Туреччини їх чимало! Адже колись тут була православна Візантійська імперія, а її столиця Константинополь (який наші предки називали Царгород) — це нинішній Стамбул. Тому люди віруючі відправляються в турецькі краю з цілком певною метою — в паломництво.

За часів Візантійської імперії Константинополь був містом, як би ми сказали, з великої літери. Він і тепер зберігає свій духовний сенс. Церковні люди іноді так і називають його по-грецьки: «Поліс». Дивно, але саме від цього слова і виникло сучасне найменування Константинополя — Істанбул. Вважається, що це незрозуміле і чуже для православного вуха слово виникло від грецького виразу «істин полин», тобто — «в місто». Поступово це грецьке вираз «натуралізувався» і набуло іншого звучання. Як нове ім’я зберігає в собі нагадування про славну історію міста візантійського імператора Костянтина, так і сучасний Істанбул не може приховати від допитливих поглядів сліди славного Царгорода.

Спочатку паломники відвідали монастир святого Георгія Побідоносця і резиденцію Константинопольського Патріарха Варфоломія на набережній Фанар. Колись там знаходився головний маяк столиці Візантійської імперії (саме від цієї назви і виникло слово «ліхтар»). У Патріаршому Георгіївському храмі зберігаються численні святині: стовп бичування Ісуса Христа, а також мощі святої Євфимії, святителів Григорія Богослова і Іоанна Златоуста, блаженного цариці Феофанії, так само як і чудотворні ікони Богородиці.

Потім паломники відвідали Влахернский храм — місце Покрова Богородиці і поклонилися там чудотворною Влахернської ікони Божої Матері. Загальне захоплення викликав єдиний в світі зроблений із заліза болгарський храм первомученика Стефана. А в монастирі Живоносне джерело паломникам розповіли красиву легенду про місцеве святому джерелі, в якому плавають красиві світло-чорні рибки. Одного разу чернець в монастирі смажив рибу. За цим заняттям його і застала звістка про взяття міста турками. Чернець не повірив і сказав: «Швидше за ці риби оживуть, ніж може впасти місто». Негайно риби, з уже обсмаженою одним боком, вистрибнули зі сковороди і потрапляли в джерело. З тих пір у рибок в джерелі один бік чорний, а інший — світлий. У дворі монастиря — красиві мармурові гробниці Константинопольських Патріархів.

На другий день подорожі паломники відвідали монастир Хора (зараз — музей), храм якого славиться своїми чудовими візантійськими мозаїками і фресками, і знамениту Святу Софію. Нерідко люди плутаються від цієї назви, і дивуються, про що ж ідеться? Під Софією мається на увазі Ісус Христос — Божа Сила і Божа Премудрість. За зовнішньою простотою фасаду ховається краса, до якої були так чутливі стародавні греки, які називали світ словом «космос», що в перекладі означає «краса». Тут відчуваєш особливу велич. Не випадково імператор Юстиніан вигукнув після зведення храму: «Я перевершив тебе, Соломон!» Особливо вражає швидкість будівництва: храм був зведений всього за п’ять років, і це при технологіях того часу. Мозаїки собору — особлива історія. Хоча їх збереглося дуже мало, враження від зустрічі з ними важко висловити словами: сьогодні ми можемо тільки приблизно уявити, яким був цей храм у всій своїй красі. Саме тут хрестилися перша наша паломниця — свята велика княгиня Ольга, а потім посли святого князя Володимира. Паломникам вдалося потрапити і в що знаходиться неподалік храм святої мучениці Ірини (зараз в ньому — концертний зал). На жаль, мозаїк і фресок не збереглося, але всіх вразили велич і гармонія церковних склепінь, а також чудова акустика.

Поруч зі Святою Софією знаходиться і цистерна — величезний підземний резервуар для води на випадок ворожої облоги. Спорудження цілком побутове, але при цьому прекрасної архітектури. У напівтемряві — підсвічені колони, багато з яких — справжні витвори мистецтва, захоплюють і дивують одночасно. Особливо багато туристів біля тих з них, де на підставі зображено жіноче обличчя горгони Медузи.

За часів Візантійської імперії Константинополь був містом, як би ми сказали, з великої літери. Він і тепер зберігає свій духовний сенс. Церковні люди іноді так і називають його по-грецьки: «Поліс».

Увечері другого дня поїздки паломники перелетіли зі Стамбула до Анталії. Ще років двадцять тому цей красивий сучасне місто був глухому містечком з невеликим населенням. Здавалося б, які тут святині? Однак в місцевому музеї, крім зроблених в околицях міста археологічних знахідок, зберігаються мощі святителя Миколая. Свого часу їх з Мир Лікійських викрали італійські купці і відвезли в Барі, а вже в новий час турки зажадали повернути мощі назад — в місто Демре (Мири). В результаті італійці повернули частину мощей великого святого. І дійсно, за склом музейної вітрини в невеликому Мощевик зберігаються окремі кісточки і ікона святителя.

І ось кінцевий пункт поїздки — Демре. Тут святитель Микола з Божої волі творив чудеса, завдяки яким став відомий і любимо по всьому світу. Тут він і помер. Перший храм, згодом знищений землетрусом, звели в 4 столітті, відразу після смерті великого святого. Потім спорудили базиліку, яку зруйнували араби в 7 столітті. Сучасне, також порушеннях будівлю храму датується 8 століттям. Зараз храм отримав статус музею, тут зберігається гробниця, в якій перебували мощі святого до перенесення їх в Барі. І знову, як колись, під склепіннями стародавнього храму звучать слова православної молитви. Після богослужіння паломники здійснили трапезу в ресторані, розташованому на березі затоки біля пристані. Саме таким шляхом рухалися мощі святителя по дорозі до корабля, увезшему їх в Барі. Сонце і блакитне небо зробили день особливо святковим.

Потім мандрівників повезли в древнє місто Ефес. Але перед цим вони відвідали Патри, якій батьківщину святителя Миколая. Зараз на місці залишків стародавнього поселення ніхто не живе, лише вівці мирно щипають травичку серед кам’яних руїн. Збереглися залишки храму, інших будівель, великого амфітеатру. Подумати тільки: в цих місцях колись бігав маленьким хлопчиком майбутній святитель.

Дорога в Ефес йде уздовж морського узбережжя. Середземне море змінює Егейське. Відкривається гарна панорама грецьких островів. Деякі з них зовсім поруч: їх видно неозброєним оком.

У передостанній день поїздки паломники відвідали Ефес, який свого часу був другим містом після Риму як за розмірами, так і за значенням. Населення його досягало величезної на ті часи цифри в 200 000 жителів. Головна причина його занепаду полягала в тому, що від цього портового міста відступило море: зараз руїни Ефеса знаходяться на відстані шести кілометрів від узбережжя — стародавні вулиці, величезний театр на 25 000 чоловік. В Ефесі два роки жив апостол Павло. А ось і руїни першого в світі храму, присвяченого Богородиці. І знову, як і в Демре, звучать слова православної молитви. Потім група оглянула печеру Семи отроків ефеський — християнських мучеників, які жили в 3 столітті.

А неподалік від Ефеса в сучасному місті Сельчук є руїни іншого стародавнього храму — апостола Іоанна Богослова, який звели за часів імператора Юстиніана над передбачуваним місцем поховання святого. Храм також не має склепінь, збереглися колони і фрагменти стін. Він розташовується на височини, так що звідти видно місто. Паломникам показали і місце язичницького капища на честь Артеміди, який вважався одним з чудес світу і повністю знищеного. У 19 столітті британські археологи знайшли лише одну колону від величезного колись споруди. Вважається, що камені, з яких був побудований язичницький храм, використовували для спорудження інших будівель, в тому числі собору Святої Софії в Константинополі.

Море і сонце зробили південне узбережжя Туреччини популярним і привабливим лише двадцять років тому — і в довгостроковій, історичній перспективі не можна навіть приблизно сказати, як довго це триватиме. Зміниться раптом ситуація на туристичному ринку — і поїдуть відпочиваючі в інші місця. Для паломників ж вся ця кон’юнктура не має ніякого значення. І сто, і двісті, і тисячу років тому віруючі шанували святителя Миколая і намагалися потрапити на місця його духовних подвигів. Так буде і надалі.